Сьогодні розповім вам про ті місця , де я прожила шість років – гори Альпи, а якщо конкретніше Доломіті в Італії, неподалік від кордону з Австрією.
Отож, на півночі Італії, в мальовничих Альпах – Доломіті розкинулась велика за територією, але маленька за населенням провінція – Беллунезе. Провінція розташована не у підніжжі гір, а безпосередньо в горах, де люди облаштували цивілізацію попри не надто благі природні і кліматичні умови ().
Живе провінція здебільшого туризмом – влітку і взимку (коли найсприятливіший клімат) з’їжджаються туристи з усього світу аби поглянути на живописні Доломіті. Але поступово корінне населення провінції тікає до міст в пошуках роботи, тому в окремих селах весною чи восени пройшовши можна й не зустріти абсолютно нікого – суцільна пустка з усіма закритими домами.
Однак, серед жителів, які залишились трапляються різноманітні проблеми виживання – одні з таких це психічні особливості людей, що проявляються у сезонних депресіях. Розповім детальніше.
Річ у тім, що люди живучі у тутешній гірській території дуже “” характером – це одне із явищ їхньої культури, вони не приймають, щоб спілкування з іншими виходило за чітко встановлені рамки. А восени і весною відбувається зміна погоди, починаються дощі і … гори чорніють! Погода погіршується і навколо буквально стає “сіро” – чим вище в гори ти їдеш, тим звісно гірший клімат.
При таких умовах: майже абсолютній відсутності спілкування і сірості буднів починається різке погіршення настрою, яке поступово переходить у сезонну депресію (саме сезонну, бо зі зміною погоди ситуація міняється), наступні ефекти це зріст споживання психотропних препаратів і, що гірше – суїцидів.
Додається факт того, що в Італії не існує психлікарень – їх закрили після впровадження одного закону 80-х років, бо до того у цих лікарнях ставили експерименти на хворих людях. Існують лише окремі відділи у лікарнях, де можуть покапати людям капельниці з препаратами певної дії, але все робиться абсолютно не примусово, а з власної ініціативи. Тому актуально існує проблема в тому, що задля того, аби тобі продали препарати сильної наркотичної дії, варто лише звернутись до сімейного лікаря. Остаточних доз прийому цих серйозних медикаментів ніхто не контролює, а люди, які почали їх вживати “” надто часто не здатні опанувати себе і стають залежними від цих ліків.Наступна не менш цікава проблема – перебудова високого мосту «Понте дельї альпіні» (““), що знаходиться в районному центрі – містечку Беллуно. Зараз на цьому мості є загородження, які наміряно встановлені з ціллю, щоб їх було дуже важко перелізти. Такі перебудови стались з причини, що з цього мосту було дуже багато випадків самогубств, траплялось, що їх кількість сягала близько 20-ти суїцидів в рік (оскільки ця провінція не є дуже населена, число чимале). Люди з іншого кінця провінції приїжджали туди, щоб звідти стрибнути, бо згідно висоти і конструкції мосту смерть було забезпечено. Після чергового такого випадку влада прийняла рішення, що міст перебудують. АЛЕ! … ПОМЕРТИ НЕ ЗАБОРОНИШ! Кількість самогубців на цій території не зменшилась, просто знайшли інші способи.
На жаль, було прийняте найлицемірніше, найбанальніше і водночас найцинічніше рішення – пере-загородити щоб ніхто не стрибнув. Дані проблеми не вирішуються таким чином, а потребують куди делікатнішого втручання!
Це одна із причин, чому наркотичні-психотропні ліки продаються без особливих обмежень: “” – до поки діятиме такий принцип люди на цій території будуть продовжувати страждати від такої патології.
Вони не психи! Це просто люди з тонким душевним сприйняттям світу, які потребують уваги, спілкування більш близького і дружнього, аніж то дозволяє їхня культура, а не зневаги від світу по відношенню до їхніх проблем.
Я регулярно займалась плаванням і в басейні часто стикалась з цими людьми (їм буває радять ходити до води, яка заспокоює), дивлячись на них одразу розумієш про їхній депресивний стан. Однозначно виникає співчуття до цих людей, котрих часто викидають на узбіччя суспільства, через те що вони буцімто “” – а в них просто інше сприйняття цього світу, інше бачення речей.
Триває це все вже навіть не одне десятиліття. З року в рік ситуація не покращується – якщо раніше траплялись самогубства серед старших, то тепер чим раз тим більше це коять зовсім юні особи.
Влада щодо вирішення соціальної проблеми обмежилась лишень рішенням про внесення змін до інфраструктури. Прикро.
Але не говорячи про керуючих, рішення чи причини самогубства, звернімо увагу на тих, кого ми з вами звинувачуємо в . Давайте не судити когось і чиюсь манеру сприйняття навколишнього світу, бо не всі однаково сильні і є люди, які попросту ламаються. Ламаються і страждають. Кожен з нас певною мірою є божевільним, а відтак – дивіться собі під носа, і протягуйте руку допомоги, якщо можете когось розрадити.
18.02.2013
Ольга Врублевська.
.
Источник: